"Сепар", "Каратель" та "Пельмень" розповіли про ситуацію в зоні АТО

Прес-офіцер ОТУ "Луганськ" Валентин ШЕВЧЕНКО розповів, що раз коїться у селищі Станиця Луганська та на позиціях сил АТО навколо нього.

Ось, що пишет Валентин:

"Українське селище Станиця Луганська стало відомим на всю країну під час запеклих бойових дій в на Сході. Ще в серпні "гарячого" 2014 року, сили АТО звільнили цей населений пункт від бойовиків та зайняли на його околицях оборону. До недавнього часу там майже не вщухали потужні обстріли, про що яскраво свідчать розбиті житлові будинки та об’єкти інфраструктури, автовокзал та, навіть, середня школа. А таблички із надписом "Обережно, міни!", встановлені в передмісті у лісових посадках, говорять про спроби прориву ДРГ самопроголошеної республіки "ЛНР". Розділяє українську територію з бойовиками – річка Сіверський Донець.
Тримають рубежі крайньої точки нашої лінії оброни, підрозділи однієї із гвардійських механізованих бригад з Одещини. Воїни-гвардійці з боями пройшли чимало "пекельних" точок Донбасу та мають солідний досвід гібридної війни.
На КПВВ Станиці Луганської постійно багато людей. Хтось іде провідати родичів або продавати різні продукти, які в окупованому Луганськ коштують набагато більше, ніж на українській території. Для порівняння, пачка цигарок коштує біля 80-ти гривень(!), досить дорога молочна продукція, фрукти та овочі. Такий він "Руський мір"…
"Нульовий" блокпост "Смерека" - є крайнім постом українських військ на переході "кордону" до окупованих територій. За метрів двісті від нього видніється вже ворожий блокпост із "триколором".
На позиції розговорилися з бійцем. Його дивний позивний – "Сепар", викликав у нас сміх.
– Я сам шахтар із Лисичанська, а такий позивний мені дали ще в начальному центрі, – посміхаючись розповідає "Сепар". – Мені він подобається, та і хай противник про це знає. За посадою я стрілець-санітар, а на війні довелося бути кулеметником, гранатометником та навіть механіком-водієм. Знаю все, і в боях бував не раз. На ту сторону перейшло багато моїх колишніх друзів та товаришів. А я – громадянин України, і як справжній чоловік пішов захищати Батьківщину від кремлівських загарбників.
На іншому "опорнику" - "Залізка" - нас зустрів молодший командир з позивним "Каратель". Ця позиція розташована вздовж залізничної колії. Залізничний міст, який з’єднує два берега через річку, знаходиться під контролем українських військ. Свого часу бойовики, щоб заблокувати прохід нашій бойовій техніці, розмістили там товарні вагони та приварили їх до рельсів.
– Раніше тут не було позиції, їх обладнував наш підрозділ навесні цього року, – розповідає "Каратель". – Доводилося під вогнем копати траншеї, носити мішки з піском та постійно укріплюватися. Бувало таке, що ворожий снайпер не давав підняти голови, а також обстрілювали з усього важкого піхотного озброєння та навіть БМП. Однак, ми все ж таки зробили цей "опорник" справжньою фортецею.
Навесні цього року бойовики намагалися штурмувати "Залізку". Все почалося із мінометного обстрілу та снайперського вогню. Потім противник пішов в наступ, дехто вже, навіть, був на мосту. Піхотинці билися відчайдушно. Своєчасно їм допомогли сусіди із ВОПу під назвою "Піонер". За даними радіоперехоплення, у бойовиків тоді було біля десятка загиблих та багато поранених.
На іншій бойові позиції під назвою "Карфаген", яка стоїть майже на краю підірваного мосту, добре проглядається дачне містечко. Воно розміщено у підніжжя 14-ти метрового пам’ятника Князю Ігорю. За легендою, саме з цих степів, Чернігівський князь розпочав свій відомий похід проти половців.
Розглядаючи ворожу сторону через ТЗК (труба зенітна командирська – авт.), чітко видно доти та бліндажі противника. Багато укріплень залишилося із часів Другої Світової війни.
– З першого дня осені, тут стало більш-менш тихо, - розповідає боєць з позивним "Пельмень". – Проте, противник теж "не спить", на своєму напрямку постійно помічаємо переміщення вантажних та легкових машин. В деяких будинках у "сепарів" є спостережні пости, заздалегідь підготовлені позиції для мінометів. Ми теж часу не гаємо, удосконалюємо свої позиці, і як то кажуть "тримаємо порох сухим".
Під час спілкування з захисниками Станично-Луганських рубежів, неозброєним оком видно, що у хлопців піднесений настрій. У польовому таборі створені необхідні умови, є навіть Інтернет та телебачення. А щоб дивитися вітчизняні телеканали, бійці придбали собі супутникову антену.
Більшість воїнів прослуживши рік, з нетерпінням чекають демобілізації. Однак, розуміють, що поки потрібно нести бойову службу, заступати на пости, обладнувати бліндажі та готуватися до зими".