Я маю на меті висвітлювати деякі моменти армійського життя, які не вписуються у здоровий глузд цивільної людини
Сьогодні поговоримо про Статути.
Трохи передісторії.
Всі ви знаєте, що статути ЗСУ (так, саме Статути, а не Статут) є основним законом для військовослужбовців усіх рангів і всіх родів військ. І це, я вважаю, правильно. Ібо як казав мій дідусь, ветеран двох війн: "Ordnung muss sein" (що в перекладі з німецької значить "Має бути порядок").
Але, на жаль, деякі статті та інструкції у війні 21 століття безнадійно застаріли і призводять чи то до комічних, а буває навіть і до трагічних випадків. Це те ж саме, що вчепити на стару корову новеньке сідло. Саме така історія трапилась зі мною і моїм другом на одному з блок-постів на теренах Луганщини.
Діло було влітку 2017-го. Інтенсивність боїв була вже далеко не рівня 14-го року, але на війні як на війні, і може статися різне.
Тієї ночі ми заступили на пост із 24-річним снайпером із Франківщини на ім'я Андрій. Завданням блок-посту було не допустити проникнення на підконтрольну Україні територію членів банд-формувань "Л-ДНР", трафіку контрабанди та зброї.

В прикупі ми мали один АКС-74 та чотири магази до нього (чотири, Карл!!! 1/4 боєкомплекту ― 120 набоїв), одну СВД і два РПГ-18 "Муха" (прим. РПГ-18 "Муха" ― реактивна протитанкова граната з прицільною дальністю пострілу до 200 метрів.)
Карта, звичайно, невелика, але героїчно шмальнути пару разів можна.
Сам дебілізм ситуації в тому, що вся моя важка артилерія із двох "Мух" знаходилася (згідно з інструкцією) в ящику під замком і опечатана печаткою. І це вночі за 5-7 кілометрів до лінії розмежування.
Тобто згідно з інструкцією під час сутички я мав би спочатку проорати на все горло ворогу: "Зачекайте, пацики, Ща всьо Будєт!"
Доповісти про напад начальнику блок-посту, получити дозвіл на застосування зброї, знайти спочатку цей довбаний ключ по всіх карманах, тремтячою рукою зняти печатку з ящика, відкрити замка, дістати звідти РПГ...
У цей епічний для історії час файний леґінь, снайпер Андрюха самотужки мав би героїчно відстрілюватися зі своєї снайперської гвинтівки по групі ворога з автоматичною зброєю (бо свій автомат передати я не маю права згідно з цього ж статуту) та попросити їх стати трохи кучніше, ну щоб для вау-ехвекту. А потім уже в кінці бою, коли ворог офігєєт тільки від наших дій і здасться всіма залишками ДРГ в полон, відзвітувати про витрати боєкомплекту, який получив за описом, та здати на склад використані тубуси, бо за "пр...йоб" оних (а саме так називають втрату) теж є стаття статуту про "неналежне поводження зі зброєю та боєприпасами".
Тримайте порох сухим та читайте статути ЗСУ.
Источник Depo.Війна