"Ми не стали шістками ДиРи, хоч Донбас поплив кудись, як острів", - потрясающие стихи о донецких патриотах

Цей вірш я присвячую усім своїм землякам-патріотам.

Оселившись в Вінниці чи в Бучі,
До нової ми звикаємо землі.
…Ми, донецькі, всім такі незручні – 
Там – бандери, зараз – москалі.

Нас цькували родичі й сусіди, 
Нас тягли за комір «на подвал», 
Нам плювали в очі живоїди…
…Хто нам тільки в душу не плював!

Зграя земляків, як дикі воші,
Що не мають серця і жалю…
Дай їм волю – залюбки на площі
Власноруч наділи б нам петлю!

Ми не стали шістками ДиРи,
Хоч Донбас поплив кудись, як острів. 
За блакитні й жовті кольори
Тричі нас виводили на розстріл.

Натовпи пішли до «ватних» лав, 
Нас було замало - одиниці.
Надівали нам на голову чувал 
За єдиний «злочин» - українці.

Ми поїхали… залякані і босі,
Кинувши незібрані валізи. 
А сусіди-стукачі ще й досі
З наших шаф витягують білизну.

Живемо без даху і образи,
Віримо, що прийде час розплати, 
Коли бачимо сусід з Донбасу
В наших капцях… прущих на Хрещатик.

Оселившись в Хусті чи в Хоролі,
Не лікуємось, як кажуть, часом. 
Як і всі, згинаємось від болю,
Коли воїнів везуть з Донбасу.

Оселившись в Чопі чи в столиці,
Ми боялись докору, осуди…
А сусідка нам принесли паляницю
І заплакала: «Нещасні люди..»

…Ми плекаємо Донбас у серці,
Споконвіку був він українським. 
Не кажіть на зрадників «донецькі» - 
Україну зрадили чужинці.

Не питають Кравчука і Кучму:
«Що ж ви банді продали Донбас?» 
… Ми, донецькі, може і незручні…
Та незламні… не здолати нас.